Георгій Пархоменко про любов до професії, музики і дітей

«Життя хірурга присвячується одній основній меті – лікуванню пацієнта.
Може це гучні слова, але це так»

Мій вибір професії офтальмолога багато в чому відбувся під впливом робіт Святослава Миколайовича Федорова.

Свого часу батько підписувався на велику кількість періодичних видань, таких як «Наука і життя», «Знання – сила». І практично в кожному номері були публікації, пов’язані з новими досягненнями офтальмохірургії, історії прозріння людей, саме на базі інституту Федорова. І це було так цікаво, що й визначило мій вибір. Ще вступаючи до інституту, я вирішив, що стану офтальмологом.

У нас в сім’ї не було лікарів.

Мама захоплювалася траволікуванням, листувалася з відомими гомеопатами, зокрема з київським професором Степановим. І ми всією родиною фанатично збирали трави. До чаю, який пили щодня, входило понад 150 трав, які мама зібрала власноруч. Батько був висококласним інженером, кандидатом наук, лауреатом Держпремії. Він мав багато винаходів і наукових розробок. Завдяки його патентам сім’я навіть зараз отримує роялті. Він дуже багато працював за письмовим столом, у тому числі й удома. А я хотів активнішої діяльності, пов’язаної з людьми. І медицина виявилася тим, що мені підійшло.

«Я дуже люблю свою професію. Тому що кожен день – це квест, нова загадка… Отримуєш справжнє задоволення, коли вдається знайти правильну відповідь та перемогти хворобу».

По відчуттям, мені здається, що все життя попереду і найбільші задуми теж. Я зараз домовляюся про поїздку до Європи, щоб освоїти найпередовіші технології та принести їх до нас до України. І в мене завжди такі ідеї. І, дякувати Богові, що мене оточують люди, які допомагають мені втілювати ці плани.

Я дуже люблю свою професію. Тому що ожен день – це квест, нова загадка, діагностичні питання. Отримуєш справжнє задоволення, коли вдається знайти правильну відповідь та перемогти хворобу.

Ми одні з перших в Україні впровадили амбулаторну хірургію, амбулаторну вітреоретинальну хірургію, багато методів рефракційних операцій, видалення катаракти без уколів на краплинних анестетиках, імплантацію факічних ІОЛ і кератопластику тощо. Тобто, величезна кількість різних методик, які виводять Україну на рівень розвинених країн. Завжди, коли я приїжджаю на конгрес, з’їзд і бачу щось нове, особливо якщо я вважаю, що це корисно та доступно для нас (це насамперед фінансове питання), то ми намагаємось запровадити це у нашому медичному центрі.

Я брав участь у створенні однієї з перших приватних офтальмологічних структур в Україні. Я багато подорожував світом, бачив, як побудовано охорону здоров’я і, зокрема, офтальмологію, у США і весь час хотів це перенести на українську землю. Тому щойно з’явилася можливість втілив ідею, а потім уже продовжив цю справу в клініці Новий Зір..

Реалізувати задумане заважає насамперед законодавство. Наприклад, до 2013 року, поки в Україні не з’явилися кератобіомпланти для пересадки рогівки, можливості займатися трансплантологією приватні структури не мали. Зараз, дякувати Богу, можна користуватися міжнародними протоколами. Це дало нам можливість законодавчо використовувати усі світові технології. І я вдячний долі, що наш період життя збігається з появою міністра-реформатора охорони здоров’я, незважаючи на величезну кількість негативних відгуків. Те, що зараз відбувається в медицині, – це єдиний шлях. Чи мислена справа – закон про трансплантацію з’явився буквально менше місяця тому, вперше за 25 років незалежності України.

Натхнення – це коли ти працюєш на сучасному обладнанні, використовуєш новітні методики та отримуєш фантастичні результати.

Ексимер-лазерна корекція сьогодні сприймається як щось звичне. Хоча цей винахід увійшов до сотні найбільш вражаючих інновацій минулого тисячоліття. Уявіть собі, ось людина, вона короткозора. Менше ніж 10-секундний вплив лазером – і він вже за кілька годин чудово бачить весь світ. В нього повністю змінюється життя. Пацієнт повертається до повсякденної роботи. Цього неможливо було уявити ще 30 років тому. І всі технологічні новації: пересадка рогівки, лазери, ультразвук, вплив різними джерелами енергії на око – дають такі фантастичні результати, що натхнення приходить само собою.

Я дуже вдячний своїм вчителям та їхньому впливу на мою професійну кар’єру, сприйняття світу, стосунки з пацієнтом. Це, звісно, ​​насамперед знайомство у перші роки роботи зі школою Федорова, тривала робота під керівництвом академіка Сергієнка, професора Кондратенка. Вони допомогли моєму становленню як хірурга, лікаря, і я їм вдячний усе своє життя.

Сучасні технології в офтальмології – це справжній космос. Кришталики з пам’яттю форми, лазерні апарати для видалення катаракти, оптичні лінзи, які коригують і астигматизм, і відсутність кришталика. Все це настільки вражає, настільки дозволяє реабілітувати людей, які оперуються, що тобі просто хочеться бути учасником цього процесу зцілення та покращення.

Десь у певному сенсі ми покращуємо природу. Тому що той кришталик, який, наприклад, ми ставимо після видалення катаракти, переживає людину і має величезну кількість властивостей, які нашому людському кришталику з білка не притаманні. Він перевершує його за міцністю, якістю поглинання світла, відсутністю спотворень, корекції астигматизму, можливості бачити на різних відстанях.

У найближчі 10 років з’явиться величезна кількість роботизованих операцій, а людина виконуватиме функції контролю та нагляду. Це дозволить мінімізувати всі недосконалості опорно-рухового апарату – тремтіння рук, неточні рухи. Сьогодні активно використовуються 3D технології, коли хірург одягає окуляри, дивиться на великий екран, де він бачить величезних розмірів очей, і може оперувати захворювання на сітківку, катаракту. А потім це можна буде робити загалом на відстані. А якщо брати фемтокатаракту, фемтоласік, фемтокератопластику, ексимерлазерну корекцію, пересадку штучної сітківки. Навіть важко уявити, що буде через 10 років.

Щодня мене надихає можливість у важковиліковних ситуаціях досягти позитивного результату і повернути людині зір. А також задоволення від величезної кількості успішних ефективних операцій.

Репутація – це можливість сказати пацієнтові, що він здоровий, якщо він справді здоровий. Насправді це можна проілюструвати одним прикладом. Коли лікар з іншої клініки каже пацієнтові: «Я вам раджу звернутися до Нового Зіру – у них така кількість пацієнтів, що вони точно скажуть вам, що ви здорові, якщо ви справді здорові».

Найбільше, що надихає в нашій роботі – це, напевно, реакція людей на лікування. Наприклад, приходить людина сліпа на обидва очі. Після 10-хвилинної операції ми відводимо світло мікроскопа, він сідає та розуміє, що вже бачить. Він починає сміятися, танцювати, співати. Ці щирі емоції, коли люди приголомшені результатом, залишають незабутні враження.

Моя сила, звісно, ​​у команді. Насамперед, це мої партнери з бізнесу, інвестори, які мені довіряють. Вони реалісти. Якщо, наприклад, я б задумав пересаджувати сітківку в Україні, то вони б мене зупинили розумними доказами, оцінивши витрати і кількість операцій. У той же час, все, що є передовим, ми впроваджуємо – і здебільшого виграємо. Крім того, це команда однодумців, професіоналів найвищого класу. І, звичайно, адміністрація клініки. Я завжди наводжу такий приклад: у США з’їзд катарактальних та рефракційних хірургів уже багато років проводиться разом із адміністраторами офтальмології. Це дві нероздільні речі. Не може бути медичної потокової допомоги з великою кількістю операцій без розумного адміністрування. Тому наша адміністрація, реєстратура, економічний відділ, реклама – це люди, без яких ми за великим рахунком нічого б не досягли. Занурилися б у виписках.

Друзі мені часто запитують: «Навіщо ти ділишся досвідом, ти ж виховуєш собі конкурентів». Насправді, коли ти аналізуєш те, що добре робиш, і ділишся з іншими, починаєш робити це ще краще. Тому що постійні питання «Чому так, а чи не інакше?» змушують тебе постійно аналізувати свої дії. І доки слухачі освоять методики, якими ти поділився, то ти вже давно пішов уперед.

Я постійно беру участь у круглих столах по імплантації пристрою експрес для хірургії глаукоми. У мене було понад 30 круглих столів із фахівцями практично по всьому світу. Я із задоволенням ділюся тим, що знаю, бо це корисно не лише для тих, хто мене слухає, а й для пацієнтів, яких вони лікуватимуть, і звичайно, для мене. Мої знання, мій професіоналізм ростуть із кожним обміном досвідом.

Хірург, який має великі плани, повинен мати великі фізичні можливості, щоб впоратися з тим, що він задумав. Для того щоб підтримувати себе у формі, потрібні практично щоденні заняття спортом. Я 3-4 рази на тиждень граю в теніс, практично щодня виконую вправи у тренажерному залі. Сувора дієта, практично повна відсутність міцного алкоголю, тривалий сон. А якщо ти відставатимеш, відступатимеш, то почнеш програвати як хірургію і можливість рости професійно.

Життя хірурга присвячується одній основній меті – лікуванню пацієнта. Може це гучні слова, але це так.

Є гарний девіз: «Роби, що маєш, і будь, що буде».Це моє перше правило. Я намагаюся ніколи не йти на компроміси із можливими шляхами відступу. Не чекаю, що щось буде у новому житті. Життя одне, і тому я всіляко намагаюся максимально багато зробити в час, що залишився (одному Богу відомо, скільки це), щоб було щодня цікаво і щоб називати свою роботу щастям.

«Є гарний девіз: «Роби, що маєш, і будь, що буде».Це моє перше правило».

У мене велика пристрасть до музики. Навіть хотів бути музикантом, але все вперлося в придбання піаніно (прим. сміється). Я сказав батькам, що готовий грати на піаніно, на що батько мені відповів: Ти спочатку запишися в музичну школу. Так ми не зійшлися в думках, у результаті музикантом я не став. Але зараз з’явилася можливість повернутися до музики, і я із задоволенням граю щодня на барабані. У мене зараз дуже імениті вчителі – найкращі барабанщики Європи. І знаходячись поряд з ними, розумієш, що для того, щоб грати так, як вони, потрібно займатися щодня по 10 годин на день. Але навіть спілкування з такими людьми надихає.

«На даний момент маю медичний стаж, а він практично з першого дня хірургічний, вже 34 роки. І, сподіваюся, попереду ще багато всього».

Якби виграв велику суму грошей, то глобально нічого не змінював би. Єдине, якби сума була фантастичною, побудував би заповідний парк. Тому що насолода гуляти лісом, спілкуватися з первозданною природою, незіпсованою та незагаженою – це те, чого не вистачає. Я зараз не маю особливого бажання їздити за кордон, бо всього, про що я думаю і мрію, – мені вистачає в Україні. А найбільше мені хочеться бути віч-на-віч із природою.

Є велика кількість ритуалів, які не хотілося б порушувати. Так, наприклад, перед операцією я хрищусь. Почавши щось робити один раз і отримавши добрий результат, продовжуєш використовувати ці ритуали й надалі. Пелевін має чудову повість «Нумерологія». Я її кілька разів перечитував. Це такий настільний посібник. Тому забобони певні є, особливої ​​ролі вони не грають, але дозволяють налаштуватися на складний операційний день та складних пацієнтів. І розуміти, що все йде за планом. І ти начебто можеш керувати долею.

Я хотів би ще дітей. Доньку чи сина. Зараз у мене два сини та дочка. З донькою я рідко спілкуюся, на жаль, із сімейних причин. Що стосується синів, то ми з ними спілкуємося постійно, один у мене вже дорослий, пішов моїми стопами і впевнено наступає на п’яти. Він дуже хороший фахівець, і якщо мені потрібно буде щось лікувати, то я лікуватиму у нього. А маленькому скоро виповниться два роки, і ми з ним спілкуємося поки що не за фахом.

:).