Дмитро Козлов: “Мені цікаво займатися медициною. Інакше я не присвятив би їй 20 років життя”
Дмитро Миколайович Козлов, засновник великої мережі медичних центрів “Новий Зір”, яка відзначила цього року своє 14-річчя: “Про офтальмологічний бізнес, власні інсайти та важливість людських цінностей”
Я почав займатися бізнесом у 90-ті роки. То був час змін, час нових можливостей. Мені запропонували роботу директора приватної клініки. І хоча до цього я мав власний бізнес, я вирішив спробувати.
1999 року ми відкрили першу офтальмологічну клініку в Україні і це був прорив. Ми мали серйозне обладнання, якого не було на той момент в Україні. Нова послуга – лазерна корекція зору. І перший пацієнт на лазерну корекцію – брат моєї дружини. Але виявилось, що є багато противників відкриття такої клініки. Довелося серйозно виборювати декларація про існування.
Коли я став директором офтальмологічної клініки, я відразу відчув це. У мене виник статус. То була клініка, яку знала вся країна.
Під час роботи на посаді директора я познайомився з головним лікарем клініки – Пархоменком Георгієм Яковичем. У нас багато в чому збіглися погляди. Ми бачили клініку сучасним медичним закладом із передовим оснащенням та новітніми технологіями. Ми хотіли, щоб наші лікарі могли відвідувати міжнародні конференції та освоювати передові методики. Але власники не пішли назустріч нашим пропозиціям. Тому ми вирішили піти та зробити своє. Так з’явився “Новий Зір”.
Відкриватися потрібно яскраво. Коли ми запускали медичний центр “Новий Зір”, ми мали найкраще обладнання. І сьогодні ми витрачаємо величезні кошти на покупку нових приладів та обладнання. У нас у перших в Україні з’явилася фемтолазерна хірургія. Часто обладнання, яке ми купуємо – не окупається. Але ми постійно модернізуємо, бо так роблять у цивілізованих країнах. Хоча зі зростанням курсу долара це стає дедалі складніше. Адже всі ліки, препарати, обладнання все йде у валюті.
Я спочатку планував відкрити мережу клінік, щоб охопити усі обласні центри. Ми запустили 7 клінік, але зупинилися в 13-му році, тому що при ситуації, що склалася на той момент, це було безглуздо.
“Прикро, що багато хто їздить лікуватися за кордон. У нас чудова медична школа і наші лікарі-хірурги у багатьох питаннях кращі за західноєвропейські”
Коли запускали першу клініку “Новий Зір”, з’явилася ідея відкрити центр у Лівії. Там дуже люблять українську медицину, саме офтальмологічну, вважаючи її найкращою у світі. І зараз там успішно функціонує філія нашої клініки. Хоча події, які відбулися в тій країні, добряче загальмували цей процес.
Прикро, що багато хто їздить лікуватися за кордон. У нас чудова медична школа і наші лікарі-хірурги у багатьох питаннях кращі за західноєвропейські. Насамперед тому, що обсяг операцій у них більший, і досвіду більший. Недаремно наші хірурги виступають на конференціях з доповідями, діляться досвідом.
Зараз лазер купити набагато простіше, ніж тоді, та відкрити клініку простіше. Тому сьогодні так багато маленьких офтальмологічних кабінетів. Але я б десять разів подумав, кому довірити свої очі: клініці, що нещодавно відкрилася, або медичному центру, у якого досвід роботи 14 років.
Я завжди хотів вийти за межі України. І в мене є ідея та прагнення розвиватися на Захід. Я вважаю, що наші лікарі, які стільки років витратили на навчання, які мають колосальний досвід – повинні заробляти більше.
“Наш успішний тандем з моїм партнером – головним лікарем Пархоменком Георгієм Яковичем, – дозволив нам бути конкурентними на ринку всі 14 років”
У Європі лікар отримує у 10 разів більше. І коли ти бачиш досвід світової практики, то розумієш чому так відбувається. Вони просто на всьому заощаджують. Обладнання вони отримують у лізинг, не витрачають гроші на рекламу, тому що у них все лікуються за страховою. А в нас розмови про страхову медицину ведуться вже 20 років.
Наш успішний тандем з моїм партнером – головним лікарем Пархоменком Георгієм Яковичем – дозволив нам бути конкурентними на ринку всі 14 років. Він чудово знає свою справу і мені здається, що я добре знаю своє. Адже приватна клініка – це бізнес. Обладнання нам на голову не падає. Потрібно з чогось його купувати та вирішувати багато інших питань.
Наша сила – у наших лікарях. Ми пишаємось ними. У нас у мережі клінік – 9 кандидатів медичних наук. Наші фахівці постійно відвідують європейські конференції з доповідями та виступами. І я підтримую цю практику. Це дає можливість розвиватися і знати всіх передових технологій.
Наша клініка часто є кінцевою інстанцією, до нас йдуть за останнім вердиктом. Навіть сьогодні приходив до мене товариш і привів знайомого, щоб остаточно утвердитися з діагнозом. Але чому не прийти одразу? Чому до нас приходять, коли треба щось виправляти? Тому що люди часто не мають грошей. А якби була страхова медицина, то людині було б байдуже.
Я ніколи не думав, що такий терплячий. За роки керівництва великим колективом відкрив у собі таку якість. І вмію непогано домовлятися із людьми. Багато співробітників працюють зі мною вже не один десяток років, і я вважаю це серйозним досягненням.
“Я ніколи не думав, що такий терплячий. За роки керівництва великим колективом відкрив у собі таку якість”
Перш ніж ухвалити якесь рішення, краще зробити паузу і перенести це наступного дня. Рішення не можна приймати у серцях, на емоціях. Я завжди говорю: “Давайте заспокоїмося. Переспимо ніч. Не треба нервувати та поспішати”.
Я, звичайно, хвилююсь за свій бізнес – це моє дітище, але намагаюся цього не показувати.
Після того, що я пережив у 90-х роках, у мене немає остраху перед чимось новим. Звичайно, є страх втратити гроші, але як людина, яка втрачала їх уже неодноразово і знову заробляла, можу сказати, що цей внутрішній психологічний бар’єр пройдено.
Щоб не боятися розпочати свій бізнес, потрібно все-таки відчути, що таке втратити гроші і, може, навіть не один раз. Це дуже важко, але для досвіду дуже корисно відчути, як це підніматися з нуля. Хоча втретє вже не хотілося б).
“Сила у команді. Але й себе я з рахунків не списую. Адже саме керівник підбирає команду”
Мені цікаво займатися медициною. Інакше я б не присвятив їй близько 20 років свого життя. За всіх моїх здібностей та можливостей, я б точно знайшов, чим займатися. Але звичайна торгівля – це нудно.
Я можу поїхати відпочивати та бути спокійним за клініку. Персонал і без мене знає все, що робити. Механізм налагоджений. Значить я добрий керівник, і зробив усе правильно.
Керуючи людьми, треба вміти балансувати. І це справді мистецтво.
Я завжди навчаюсь. Якщо людина перестає вчитися, вона не розвивається. Потрібно постійно завантажувати мозок чимось новим. А зараз пішов такий ритм життя, що ми навіть не встигаємо на все реагувати. Тому доводиться ось, наприклад, навчатись інтернет-маркетингу, чого раніше не було. Так, ти не можеш стати професіоналом у всьому, але мусиш мати уявлення, щоб скласти власну думку.
Сьогодні такий час, коли треба вміти говорити, уявляти себе, свій товар, навички, скіли. Без цього ти вже нікому не потрібний. У мене в школі був улюблений предмет – історія. І викладач навчала нас не так знання предмета, як мистецтву говорити: своїми словами, зі вступом, висновками. Я за це їй дякую все життя.
Якби я відкривав клініки зараз, то будував би їх із нуля. Це те, про що я шкодую. Щоб було все за правилами: із великими коридорами, кількома операційними. І всім було б зручно: і лікарям, і пацієнтам. Але до 2008 року це було дуже складно, тоді нерухомість росла в ціні і земля коштувала шалені гроші. Тож брали зі старого фонду. Доводилося перебудовувати, а це завжди важче, ніж будувати.
Хочу, щоби мене нагородили за розвиток офтальмології в Україні. Тому що я насправді багато всього зробив для цієї сфери. Хоча це звучить не дуже скромно, але якби ми не відкрили нашу клініку, не розпочалася б конкуренція, не пішов би розвиток. У результаті всі потихеньку підростають і галузь розвивається.
Порада, яку я дав би собі в юності: “Не приймати все близько до серця”. Так, я й зараз можу його собі дати. Не треба через себе все пропускати, бо рано чи пізно змінюється. Поки що ти живий та здоровий – це вже чимало.
“Я бачу нашу клініку в майбутньому багатою: з нормальними приміщеннями, гарними вікнами, гарною вивіскою, паркуванням – все як треба і як має бути”
Наша клініка підтримує багато соціальних благодійних проектів. І це наша із головним лікарем ініціатива. Ми свого часу вирішили, що цим займатимемося і жодного разу про це не пошкодували. Хоча благодійність сама по собі – річ невдячна. Але ми це робимо собі. Це наше свідоме рішення.
Потрібно жити по совісті – це моє основне правило, щоб потім було не соромно за свої вчинки.
Я бачу нашу клініку в майбутньому багатою: з нормальними приміщеннями, гарними вікнами, гарною вивіскою, паркуванням – все як треба і як має бути.
